Виховна година «Щастя: реальність чи ілюзія?»

Виховна година «Щастя: реальність чи ілюзія?»

Мета: розширити уявлення учнів про те, що кожна людина – творець свого

            щастя. Розвивати вміння перемагати себе, щоб бути щасливим. Вихо-

            вувати наполегливість, старанність.

Обладнання: інтерактивна дошка, вислови видатних людей про щастя,     

            картини художника, музичний супровід.

 Вихователь:  Щастя… Усі  найзаповітніші людські мрії і бажання увібрало в себе це слово, усі людські радості і сподівання. Багато людей пройшли свій життєвий шлях, і кожен з них прагнув щастя.

    Можливо саме тому люди не могли пояснити його. Одному щастя уявлялося клаптиком землі, другому – купою золота, третій був певний, що щастя – влада і знатність, хтось вбачав його в славі, а хтось – у коханні.

    Декому таке щастя усміхалось: люди багатіли, досягали титулів, вигідно одружувались. Але яким мізерним було це щастя, і як швидко воно минало.

    Та були й люди великої душі. Вони знаходили своє щастя в боротьбі за щастя інших. Та для того, щоб воно було довголітнім, мало боротися, потрібно перемагати. Щастя не може бути самоціллю. Зайнята якимись важливими справами, людина трудиться, винаходить, бореться, і вона щаслива. Важливо тільки, щоб праця була потрібною для людей, країни, боротьба переслідувала високу гуманну ідею, а любов і дружба не були егоїстичними.

    Шановні присутні! Сьогодні ми зустрілися з вами, щоб поговорити про те, що хвилює людину впродовж усього її життя, про те, що ж таке щастя. Звичайно, кожен укладає у це поняття щось своє, те, про що мріє і чого  прагне.

    У Асадова є вірш, дуже співзвучний темі нашої розмови, називається він «Что такое счастье?»

    Учень:                     Что же такое счастье?

                                   Одни говорят: это страсти…

                                   Другие верят, что счастье –

                                   В окладе большом и власти…

                                   Третьи считают, что счастье –

                                   Это большое участие:

                                   Забота, тепло, внимание

                                   И общность переживания.

                                   По мненью четвертых, это –

                                   С милой сидеть до рассвета,

                                   Однажды в любви признаться

                                   И больше не расставаться.

                                   Еще есть такое мнение,

                                   Что счастье – это горение:

                                   Поиск, мечта, работа

                                   И дерзкие крылья взлета!

                                   А счастье, по-моему, просто

                                   Бывает разного роста:

                                   От точки и до Казбека

                                   В зависимости от человека.

   А поет Лев Ошанін писав:

                                  

                                    Есть много в жизни разных видов счастья,

                                    Есть счастье мягко спать и вкусно есть.

                                    Есть счастье славы или счастье власти –

                                    Какие хочешь в жизни счастья есть.

                                    Мне нужно все – и девичьи запястья,

                                    И добрый сон, и ласковый уют…

                                    Но счастлив буду только трудным счастьем,

                                    В котором дни летят, а не ползут,

                                    В котором тесно от больших событий,

                                    Дороги, смех шахтеров и ткачих,

                                    И тысячи – пусть маленьких открытий,

                                    Что сделаны тобою для других.

  Але не тільки видатні поети писали про щастя. Спробував подумати на цю тему Ігор Наливайко.

Читання вірша.

  

  Вихователь:  Працюючи над темою «Щастя. Як ми його розуміємо.», учні нашого класу провели журналістське опитування і зараз ми з вами дізнаємося, що ж думають про щастя їх ровесники, а також дорослі.

    Слово журналісту.

   Учень оголошує результати опитування.

   Вихователь: Бачимо, що кожен розуміє щастя по-своєму. Але всі, без винятку, хочуть бути щасливими. А що говорять про щастя повір’я? Інколи бачимо, що люди дарують один одному різні талісмани на щастя. А ще кажуть, хто знайде підкову, той буде щасливим. Підкова на щастя. Звідки ж походить цей вислів? Чому знайдена підкова приносить щастя?

  Учень: Підковувати коней почали ще до нової ери і робили це спочатку заради краси: були підкови із золота і срібла. Під час бігу коні легко губили «взуванку», і підкова дійсно була дорогою знахідкою. Тим більше, що привілейовані знатні люди вважали принизливим піднімати підкову з шляху.

    Розповідають, що англійський дипломат 17 століття лорд Кастлей, вихваляючись своєю заможністю, наказав прикріплювати до копит власних коней підкови із срібла на «живу нитку», аби вони швидше губилися. Серед слуг лорда був коваль, який швидко набивав нову підкову, щоб невдовзі кінь загубив і її.

   Вихователь: То що ж таке щастя? На це питання пробували відповісти історики і науковці, письменники і філософи, залишивши нам перлини своїх геніальних думок. Прагнення до щастя – це прагнення прагнень, - писав Л. Фейєрбах.

    Саме на це питання і ми сьогодні будемо шукати відповідь.

    В чому ж щастя людини? Але перш за все з’ясуємо з наукової точки зору значення поняття «щастя».

    Слово науковцю.

  Вихователь: В чому ж щастя людини? Майже кожна людина вбачає щастя у здоров’ї близьких, у дружній родині і хороших друзях. Це істина, яка не потребує доведення і заперечити її неможливо.

    Працюючи над даною темою, ми визначили деякі складові щастя. І спробуємо їх довести. Запрошуємо наших дослідників.

   Отже, формула  № 1. Щастя – у необхідності людям.

   Учень:  Так, щаслива та людина, яка необхідна іншим людям. Це істина, яку важко заперечити. Жити для інших… З цього починається найпрекрасніша з життєвих філософій.

     Звичайно, є люди, які дуже полюбляють скаржитись. Багато говорять про свої переживання, перекладаючи свій тягар на оточуючих. Вони завжди нещасні.

  Але є й інші. Наші болі і тривоги вони  розділяють щиро, завжди приходять на допомогу тоді. Коли трапляється лихо, коли справді необхідна підтримка. І вони щасливі, бо вони не самотні, бо вони гарні душею.

   Дідро говорив: «Найщасливіша та людина, яка дає щастя найбільшій кількості людей.»

   Той, хто живе для інших, знає, яка втіха дарувати іншим радість, добрий настрій, щасливі хвилини.

    Вчитель: Немає ні в кого заперечень, доповнень до сказаного? Так, щасливіший той, хто віддає, ніж той, що отримує. Так, щасливіший той, хто необхідний всім. Самотню людину щасливою назвати не можна. Отже, щастя у необхідності людям. Це істина, яку важко заперечити.

   Формула №2.  Щастя – у праці.

  Чи завжди і кожному праця приносить щастя? Послухаємо наших дослідників з цього питання.

  Учень:  Чи кожна праця може бути творчою? Мабуть, однотонна, одноманітна праця щастя принести не може.

   Існує прикарпатська легенда, в якій розгніваному панові майстер за кожне наступне вирізьблене ним крісло вимагає подвійну плату і пояснює це так: «Стіл і одне крісло буде мені цікаво і приємно вирізьблювати. Цікаво добирати візерунок, переживати. Друге крісло дається мені важче, бо я цю роботу знаю, а третє ще важче.

  Учень:  Звичайно, кожна людина з різними мірками підходить до однієї й тієї роботи. З цього приводу є ще одна притча. « Працювали на будівництві три робітники. Виконували одну і ту ж роботу. А на питання, що ви робите? – відповіли по-різному.

–Тягаю каміння, – сказав один.

–Заробляю на кусень хліба, – промовив другий.

–Будую храм, – була відповідь третього.

  Радість від своєї праці, я думаю, може відчути той, для кого праця не важкий тягар і не повинність і примусовість. А той, хто з радістю очікує кінцевої мети, коли його зусиллями оновлюється світ.

  Учень:  З приводу цього  поет Микола Луків писав:

                             Витри піт солоний із чола

                             І трудись, забувши про утому.

                             Бо людина ціниться по тому,

                             Чи вона зробила, що могла.

                             Скільки сил у неї вистачало,

                             Щоб на світі більше щастя стало.

  Отже, не завжди і не кожному праця приносить щастя. І тим не менш, ми можемо стверджувати, що щастя – у праці.

  Наступна формула № 3.  Щастя – у багатстві.

 Дати однозначну відповідь тут неможливо. І все ж цікаво послухати думку старшокласниці.

  Учениця: Невже багатство завжди приносить щастя?  Люди, які мають великі статки, живуть у постійному стресі за своє багатство. Хіба цей страх може бути сумісним зі щастям?

  У Сомерсета Моема  є  вислів  «Гроші – це шосте відчуття, без якого людина не може в достатній мірі скористатися рештою п’ятьма».

  Так, гроші треба, щоб були, але не вони основне, і не  в них щастя. Тому що «Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніж дім, повний учти м’ясної зо сваркою»,  «ліпше добре ім’я за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото» (із приповістей Соломонових).

  Формула № 4.   Щастя в коханні.

  Вихователь:  Майже кожна людина не уявляє себе щасливою без кохання. Чарівна пора юності, пора пізнання самих себе і довкілля, час, коли майже до кожного приходить перше кохання. І з ним пов’язані не тільки перші щасливі неповторні переживання, а й гіркі та болючі розчарування.

  Якщо кохання без взаємності? Хіба воно може бути щасливим?

  Для декого сімейні пута – це кабала. Незалежність – ось вимір щастя.

  Не так просто  у безмежному світі знайти його. Єдиного, або її. Єдину. А якщо це вдається. Хіба це не щастя? Взаємне, велике, чисте кохання – це вершина, якої прагнуть багато хто. І якщо вона досягнута – більшого щастя не треба.

  Учениця:   Всьому початок є любов…

                      А твердять: «Спершу було слово…»

                      А я кажу вам знову й знову:

                      Всьому початок є любов!..

                      Всьому початок є любов:

                      І осяванню, і сумлінню.

                      Очам жоржини і дитини –

                      Всьому початок є любов.

                      Любов!

                      Я достеменно знаю.

                      Усе, зненависть теж, гадаю,

                      Сестра твоя навік, любов.

                      Всьому початок є любов:

                      Замрія, жах, вино і порох,

                      Трагедія, і сум, і подвиг –

                      То все діла твої, любов…

                      Весна тобі: « Живи ізнов…»

                      І ти від шепоту хитнешся,

                      І випростаєшся, і почнешся.

                      Всьому початок є любов.

  Учень:       Десь моя доля блукає борами,

                     Десь моє щастя вже б’є крильми.

                     Люди в коханні стають богами,

                     Боги в коханні стають людьми.

                     Я сонце для тебе запалюю вранці,

                     Веселки шлю у грозяні дні.

                     Сиплю в  вікно твоє зорі-багрянці,

                     Дарую блискавки і пісні.

                     Вже моє щастя спішить борами,

                     На серці ніжність, туга й любов.

                     Люди в коханні стають богами,

                     Я хочу людиною стати знов.

  Учениця:  Берізка на горбі вмирала від журби,

                     Від самоти, від холоду і стужі.

                     І раптом березень, такий натхненний, дужий,

                     Знайшов її і вимовив «Люби».

                     І враз вона відтала, ожила,

                     Закучерявилась, зробилась невпізнанна,

                     Сережки золотисті одягла,

                     І березень назвав її «Моя кохана».

                     Вони побралися, і березень пішов.

                     А до берізки інші залицялись,

                     Але вона на те лише сміялась

                     І ждала березня, щоб заквітчатись знов.

   Учениця: Кохати – то не в губи цілувати

                    Й слова красиві тихо говорити.

                    Кохати – це чарівним вогнем палати

                    І ним людину найдорожчу гріти.

                    Кохати – то не треба поруч бути,

                    Гуляти разом в срібно зорі ночі.

                    Кохати – це ніде й ніколи не забути

                    В цілому світі наймиліші очі.

                    Кохати – то не квіти дарувати,

                    Кохати лицемірному не вдасться.

                    Кохати – не для себе тільки жити,

                    Кохати – то народжувати щастя.

   Формула № 5.   Щастя – у подоланні себе, у самовдосконаленні, у

                          духовному збагаченні.

   Учениця: Заперечити сказаному неможливо.

   Життя – це насамперед, становлення людини, це період, коли людина розвивається в усіх відношеннях: фізичному, духовному, моральному. Кожна людина прагне певної досконалості: підвищує  освітній рівень, реалізує і здійснює задуми.

   Своє життя необхідно організувати таким чином, щоб у нас вистачало часу і на працю, і на самовдосконалення, інтереси, розваги, захоплення, на відчуття життєвих радостей.

   Тільки в тому разі, коли людина живе життям, яке сповнене вражень, відчуває його багатство і красу, прагне бути кращою і досконалішою, вона матиме в житті більше щасливих моментів. Захоплення – це безмежний світ можливостей для кожного. Танці, спів, музика, малювання, фотографія, спорт, шахи, в’язання, колекціонування, вирощування квітів, туризм, різні способи самоосвіти і самовдосконалення. Усе це – відчуття власної  значимості. У цих факторах теж міститься щастя.

  Вихователь: Сьогодні я хочу представити  вам людину, яка вважає, що щасливий не той, кого інші вважають щасливим, а той, хто сам себе таким вважає. Це талановитий художник, мистецтвознавець Целовальников Олександр Дмитрович. Він  все своє життя присвятив мистецтву. Нашу школу прикрашає  його унікальна робота – декоративний розпис монументального характеру безпосередньо пов’язаний з архітектурою. Працював Олександр Дмитрович над цією роботою 2 місяці. Піднімаючись сходами на другий поверх , ви кожного дня маєте змогу милуватися цим шедевром. Робота над картинами  - це щасливі хвилини   життя Олександра Дмитровича. Він володіє вмінням створювати шедеври на комп’ютері і зараз нам продемонструє свої роботи.    ( Демонстрація на інтерактивну дошку.)

  Формула № 6.  Щастя – у гармонії з довкіллям, стверджують філософи.

  Учениця:  Сенс життя і щастя людини полягає у гармонії з оточуючим нас світом. Це твердження, з яким важко не погодитись. Тому для кожної людини важливим є розвиток умінь налагоджувати гармонійні стосунки як із самим собою, так із навколишнім світом. Розуміння шляхів гармонізації свого внутрішнього світу, взаємопов’язаності всіх процесів на Землі спонукатиме позитивне емоційне сприйняття інших та довкілля, допоможе уникати конфліктних життєвих  ситуацій. Гармонія в перекладі з грецької мови означає «злагодженість, зв’язок». У словнику це поняття пояснюється як «внутрішня і зовнішня узгодженість». Французький філософ минулого сторіччя Альберт Швейцер стверджував, що «наше життя сповнене щастя лише тоді, коли налагоджені гармонійні стосунки з самим собою і світом».

  Вихователь: Вірш, який ви зараз почуєте, учениця нашого класу Цілуйко Олена написала нещодавно.

                       Поряд рідні і знайомі,

                       Лад і затишок у домі.

                       Вірних друзів допомога,

                       Рада чи пересторога.

                       Також щастя відчувати –

                       Щиро вірити, кохати,

                       Успіхам людей радіти,

                       За близьких переживати.

                       Щастя – кожний день і ранок,

                       Захід сонця і світанок.

                       Це весняні квіти ранні,

                       І веселки літні, гарні.

                       І осінні листопади,

                       Купи снігу біля саду.

                       Жовте поле, синє небо –

                       Кожному із нас це треба

                       Жити тут, на Батьківщині

                       Де віддавна  і  донині

                       Рідна мова, рідні люди,

                       Значить світ щасливим буде.

  З приводу цих роздумів  я згадала слова учасника телепередачі Н.Родзинської  «Ваш вихід». На запитання «У чому секрет щастя?» герой відповів: « Є люди, які володіють здатністю випромінювати щастя там, де вони з’являються».

Формула № 6. Якщо хочеш бути щасливим -  будь ним.

  Вихователь: Німецький автор життєписів славетних людей Еміль Людвіг писав: «Не небо дарує щастя, а сама людина готує його собі… Хто не носить його в собі, марно шукатиме його по світу». Це саме підтверджує і французький письменник 17 століття Л. Шамфор: «Щастя – річ не проста, важко знайти його в собі і неможливо знайти його деінде». Отже, щастя ми готуємо собі самі і воно в нас. І ось міркування одного десятикласника: «Як важко нам буває іноді зрозуміти просту думку про те, що щастя – це гойдалка між тим, що в нас є, і тим, що ми намагаємось мати. Яку б вагу ми не мали, але, якщо те, що ми намагаємось мати більше по вазі, то ми залишаємось внизу, незадоволені всім. Щастя залежить від нашого рівня домагань». М.Блессінгтон сказав: «Щастя полягає не в тому, щоб багато мати, а в тому, щоб вдовольнятися малим». А Григорій Сковорода писав «Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, чим володіє».

  Інсценізація за твором Г. Сковороди                                                                         «Розмова подорожніх про справжнє щастя»

    Дійові особи. Яків, Афанасій, Григорій.

    Афанасій. Люди в житті своєму працюють, а для чого – й самі не знають. Якщо подумати, то всім людським починанням, скільки б їх не було, один кінець – радість серця. Для неї ми вибираємо друзів, домагаємося великих посад, вишукуємо різні наїдки, Різну музику, влаштовуємо концерти, садимо сади. Словом, різними способами, які тільки можуть бути, стараємося веселити душу свою.

   Яків. Однак я чув, що ніде немає більше забав і веселощів, як у Парижі й Венеції.

   Афанасій. Вірно, там їх багато. Але поки ти нам їх із Венеції привезеш, то ми помремо з нудьги.

   Григорій (заходить). Перестаньте брехати, любі мої приятелі, високі посади, велике місце, різні ігри і гуляння. Усі ваші затії не зможуть розвеселити душу і вгамувати нудьгу. Одне те, якщо дізнатися, в чому справжнє щастя людини і здобути його.

   Афанасій. Правда, ми народилися для справжнього щастя і прагнемо до нього, а життя наше є шлях, як ріка, текучий.

   Яків. Я довго шукаю щастя, але знайти його не можу.

   Григорій. Якщо ви справді хочете знайти його, то скажіть, що для людини найкраще?

   Яків. Краще те, що вище,  а вище – всьому голова і кінець.

   Григорій. А чого ви собі в житті бажаєте?

   Афанасій. Я хотів би стати людиною високопосадовою, щоб мої підлеглі були міцні, добрі, щоб у мене був будинок,  як у Венеції, сад, як у Флоренції, щоб був я розумним і вченим,  благородним і багатим.

   Григорій. Шкода, що в тебе такі  безглузді бажання. Ти з твоїми мріями схожий на дерево, яке бажає в один час бути і дубом, і кленом, і липою, і березою… Але милостива мати-природа краще знає, що нам потрібно. Бачу, що не зможемо знайти щастя.

   Яків. Чому?

   Афанасій. Чому ж?

   Григорій. Тому, що не розуміємо, що воно таке. Для того, щоб бути щасливим, не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього. Шукаємо щастя по країнах, століттями, а воно коло нас шукає нас самих. Немає його ніде, тому що воно є всюди. Воно подібне до сонячного сяйва: відкрий тільки вхід йому в душу свою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу і не знаходить, а твоє серце темне й невеселе. І ти маєш пізнати себе і здобути його.

   

 Вихователь: Проблема щастя завжди перебувала в центрі уваги Г.Сковороди.

  Якось один знатний багатий чоловік звернувся до Сковороди за порадою. «Тяжко мені без радості жити, - скаржився він філософу, - ні влада, ні золото не зробили мене щасливим. Моє серце слухали кращі лікарі світу, моє тіло купалося в цілющих водах Європи, я тисячі карбованців щомісяця по монастирях розсилаю, але спокою не знає моя душа». Вислухавши цю скаргу, Сковорода приніс косу, вила, граблі, сокиру, поклав їх до ніг пана і сказав: «Це єдине джерело людської радості. Працюй. Зроблений у поті кусок хліба вилікує всі хвороби – душевні і тілесні». Можливо, в деякій мірі й нам слід прислухатися до цих слів, сказаних дуже давно.

Учень: Про щастя мріємо всякчас…

              Воно вже зовсім поруч нас

              Палає вогником зеленим,

              Де без прикрас і без чудес

              Відбивсь в природі світ увесь –

              На двох – для тебе і для мене.

Учень:   Шукаєм долі, добрих знад…

                А ти поглянь, як квітне сад

                В своїм пташинім стоголоссі…

                Посій свій лан і пересій,

                Й прикрий собою в градобій

                На нім – і квіти, і колосся.

Учень:    Життя! Шалений водограй!

                Ладнай човна свого, пускай

                У пошук мрію за водою…

                 Вся сутність мрій твоїх п’янких –

                 В джерелах таємниць зелених

                 Для всіх –

                 Із радістю й сльозою.

Учень:    А ми все прагнемо чогось,

                Хоч взнати й звідать довелось:

                Абстрактне дерево – не квітне.

                Не полінуйсь в своїй плавбі –

                Відкрий для себе – сам собі

                Свій острів долі заповітний.

Учень:   Щастя – це вічна дорога земна, 

                Щастя – це літо, зима і весна,

                Щастя – це сонце, злива і сніг,

                Щастя – це пісню ділити на всіх,

                Щастя – це віра в добро і любов,

                Щастя – це музика вільних дібров,

                Щастя – це друзі і рідний твій дім.

                Щастя – це світ, подарований всім.

 Звучить пісня «А ми бажаєм вам добра».